Цена 1 часа рабочей силы, как правило снижается.

Материал из m-17.info

Движение / Концепция жизнеустройства / Маркс, Енгельс, Ленін про мистецтво /

К.Маркс і Ф.Енгельс - створювачі істинно научної естетики

1. К.Маркс и Ф.Енгельс про місце мистецтва в житті людства

2. К.Маркс и Ф.Енгельс про мистецтво як пізнання дійсності

3. К.Маркс и Ф.Енгельс про класовий зміст мистецтва

4. Історичне значення теорії К.Маркса и Ф.Енгельса про естетику

Развиток В.І.Леніним естетичених поглядів Маркса і Енгельсa

1. Ленінська теория відібраження і специфика мистецтва

2. В.І.Ленін про партійність літератури та мистецтва

3. В.І.Ленін про дійсну та вимешлену свободу творчісті

4. В.І.Ленін про традиції і новаторство в мистецтві

5. Всесвітньо-історичне значення естетичної спадщини В.І.Леніна

-------------

К. МАРКС и Ф. ЕНГЕЛЬС - СТВОРЮВАЧІ ІСТИННО НАУЧНОЇ ЕСТЕТИКИ

Марксизм-ленінізм - революційне учіння Маркса, Енгельса, Леніна, є цільною системою філософських, экономічних і соціально-політичних поглядів. Винекнення вчення є прогресивним кроком науки. Філософська основа марксизма-ленінізма - діалектичного і історичного материализма - є началом реального научного розуміння законів развитку природи, суспільства та мишлення людей. Винекнення марксизма призвело до зміни громадської ролі філософії, її предмета, її теорії і метода. К. Маркс, Ф. Енгельс и В. І. Ленін подолали традиційне протиставлення філософії практиці і спеціальним наукам про природу і суспільство. Єдинство теорії і практики, строгої научності і партійності складє головну особливість філософії марксизма. Основоположники марксизма-ленінізма завжди дивились на свою теорію, як посібник до дії, як живе, як творчість, учіння маюче безпреривний розвиток. Естетичні погляди Маркса, Енгельса і Леніна є частиною їх філософської теорії та приктично-політичної боротьби за визволення працівників від різних форм пригноблення. Маючі енциклопедичні знання історії світового ммстецтва і світової естетичних поглядів, Маркс, Енгельс і Ленін при створенні свого учіння створили цілостну, послідовність матеріалістиної і діалектичної естетичної концепції, яка є вершиною світової естетичної мислі. Завданням цієї статті є викладення найважливих принципів теорії Маркса, Енгельса і Леніна про естетику.

1. К. Маркс і Ф. Енгельс про місце мистецтва в житті людства

Одним з недоліків домарксистської естетики є в тому, що вона намагалась розглянути естетичну діяльність людини окремо від інших форм її діяльності в сусуспільстві. Вже Гегель, хоча і на ідеалістиний лад, поставив в XIX столітті проблему необхідності цільного погляду зі всіх сторін людської діяльності. Він, например, відмечав, що неможливо історію філософії, равно як і мистецтво, вивчати з відірванням від державного устрою, нравів, науки і культури даної народності. Гегель полагав, що різноманітних громадських явищах, як держава, наука, мистецтво - мається "один і той самий спільний корень" (Гегель, Твори, т. IX, М., Соцекгіз, 1938, стор. 54.). При цьому Гегель вважав, що спільним коренем є "дух", що неможливо визнати хоч якимось научним поясненням, бо посилання на "дух часу" нічого не говорить по суті питання.

Величність Маркса і Енгельса є в тому, що вони вперше в історії людської мыслі з діалектико-матеріалістичної позиції пояснили процес развитку суспільства. Філософи раніших років з цього приводу мали лише окреми здогадки. Маркс і Енгельс рішуче виразились в цьому напрямку, що ми знаємо одну-едину науку, науку історії, яка ставить своїм завданням познання розвитку природи, суспільства і мишлення як единий, зв'язаний, послідовний процесс. Маркс і Енгельс вважали, що історія суспільства є продовження історії природы. Разом з тим вони були далекі від порівняння закономірностей природы і суспільства. Вони вказували, що завдання науки як раз в тому і є, щоб досліджувати природу і суспільство, як зі сторін їх загальних рис, так я за сторони їх відрізняючих особливостей. Само же суспільство є жива дінамічна система, в якій різні явища а элементи знаходятся в постіному переплетінні взаимодій. Тому ні жодне явище цієї системи, відповідно Марксу і Енгельсу, не може бути зрозумілим при здійсненні відірвання від інших суспільних явищ. Це положення має силу і по відношенню до мистецтва. Маркс і Енгельс розкрили, що мистецтво має свої, присущі тільки йому, особливості. Но в цій же час вони вважали, що неможливо правільно зрозуміти мистецтво і літературу, виходячі тільки з їх внутрішніх, іманентних законів развитку.

З точки зору Маркса і Енгельса, сущність, винекнення, розвитку і суспільна роль мистецтва може бути зрозумілою тільки після аналізу системи суспільства в цілому, внутря якої економічні чинники - развитку виробничих сил в складної взаємодії з виробничими відносинами - відіграє головну роль. Тому мистецтво, по Марксу і Енгельсу, представляє собою тільки частину цілостного процесу історії, одну з форм суспільного розуму, матеріальную основу якого складає саморазвиток виробничих сил і виробничих відношень, як дві невідривні сторони способу виробництва. Маркс виявив зкривавшийся довгий час під ідеологічним наслоєнням простий факт, що люди, перед тим як бути в змозі займатися політикою, наукою, мистецтвом, філософією, розмишленнями на религійні теми, повинні виробити матеріальні блага, необхідні для свого існування - їжу, одежу, жилище, ібо без виробництва і постіного відновлення матеріальних благ суспільство не змогло би існувати навіть короткий час. Оскільки по одинці люди ніколи не виробляють матеріальні блага, то вони так чи інакше повинні вступати в якись відношення, які складаються ще до того, як вонипочинають їх розуміти. Таким зв'язкам людей Маркс дав назву виробничі відношення, форма яких не залежить від проізволу людей, а закономірно визначається рівнем развитку матеріальних виробничих сил. "Совокупність цих виробничих відношень,- говорить Маркс,- складє економічну структуру суспільства, реальний базіс, на якому возвишається іридична і політична надстройка і котрому відповідають визначені формы суспільного розуму. Спосіб виробництва матеріального благ обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Ні свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість" (К. Маркс, До критиці політичної економії, Держполітіздат СРСР, 1953, стр. 7.). Геніальна формуліровка Маркса головного положения історичного матеріалізму, є ключом для розуміння всіх суспільних явищ: держави, права, моралі, религії, науки, мистецтва. Прогресивність Маркса, таким чином, полягає в тому, що він своїм учінням о базісі і надстройці обгрунтував принцип матеріалістичного монізму в тлумаченні всіх явищ суспільства, в том числі і мистецтва. З цього моменту естетика стала істинною наукою рівно, як теорія і історія літературы і мистецтва. До Маркса і Енгельса суттеві проблеми естетики, теорії і історії літератури і містецтва залишались невирішеною загадкою. Теоретики і історики мистецтва не могли, пояснити, чому в одни періоди історії мистецтво досягало розквиту, а в інші знаходиться в стані глубокого знепадка, чому якись художні направлення та стилі змінюються іншими, де причини того, зо змінюється не тільки зміст мистеуьких творів, но и їх форма. Винекнення тих чи інших форм мистецтва, їх развиток, розквіт і знепадок - все це залишалось для теоретиків і істориків домарксистського періода непостежжимим феноменом, оскільки всі ці явища розглядались з відірванням від економічної основи, ізольовано від суспільного быуття людей. Необхідно зазначити, що сучасна буржуазна естетика зайшла у кут тому, щоо вона розглядала мистецтво, виходячі з іманентних законів його развитку, ігноруючи його зв'язок з суспільним життям людей. Путь вивчення лише іманентних законів развитку мистецтва, сучасна буржуазна естетика прийшла до суб'єктивистських выводів, до відкритої відмови від об'єктивних законів развитку мистецтва. А там, де сає місце відмова від об'єктивних закономірностей, там місце науки займає міфологія і тому подібна ірраціоналістична шелуха, містика.

Маркс ще в "Німецькій ідеології" зазначав, що свідомість ніколи не може бути іншім, як усвідомленим буттям (К.Маркс и Ф.Енгельс, Твори, вид.2-е, т.3, стор. 25). Оскільки мистецтво є однією з форм суспільної свідомості, тому причини усіх його змін треба шукати у суспільному бутті людей, тоб-то економічному базісі суспільства. Економічний базіс не зупиняється на одному та самому місці.

"Із зміною економічної основи,- пише Маркс,- больш менш швидко здійснюється переворот у всій величезній надстройці. При дослідженні таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з справжньо-научною точністю здійснений переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх або філософських,в загалі: від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цій конфликт (конфликт між виробничими силами і виробничими відношеннями.- М.О.) і борются з цим конфліктом. Як о окремій людині не можливо судити на грунті того, що сам он про себе думає, так само неможливо судити о подібному часі перевороту по його усвідомленню. Навпаки, таке усвідомлення необхідно пояснити на протиріччі матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними виробничими силами і виробничими відношеннями" (К.Маркс, До критиці політичної економії стор.7-8). В таких загальних положеннях історичного матеріалізму міститься і загалний принцип марксистської естетики. Іменно і тільки з позицій історичного матеріалізму можуть бути пояснені і зрозумілі винекнення мистецтсва і літератури, закономірність і напрямок їх розвитку, їх розквіт чи занепад, роль в житті суспільства.

Історичний матеріалізм вбачає в економічному базісі визначающий принцип, визначающую закономірність історичного розвитку літератури та містецтва і інших ідеологічних явищ. Форми ідеології - среди яких література і мистецтво - виступають як щось вторичне. Зрозуміло, марксизм далек від прямолінейного уявлення про відношення між ідеологією і її економічної основи.

Для Маркса і Енгельса капіталістична формация, як і всяка формація суспільства, є складним і рухливим сплетінням і взаімодії її різноманітних сторін, коли економічний фактор виступае як визначающий момент тільки в кінцевому рахунку. В загальному вигляді цю мисль особливо чітко сформулював Енгельс в листі до Штаркенбургу: "Політичний, правовий, філософський, релігійний, літературний, хадожній і т.д. развиток базується на економічному развитку. Але всі вони також здійснюють вплив один на одного і на економічну основу. Діло обстоіт завсім не так, тільки економічне положення є единою активною причиною, а все інше є лиш пасивным наслідком. Немає, тут взаимодії на основі економічної необхідості, в кінцевому рахунку завжди прокладаючий собе напрямок... Слідовно, немає автоматичної дії економічного положення, коли кое-хто це вважає в якості зручності..." (К.Маркс, Ф.Енгельс, Вибрані листи, Госполітіздат, 1953, стор.470.)

Маркс и Енгельс неодноразово підкреслювали активну роль субъєкта в історичному процесі, ніколи не виключали відносної самостійності, маючої місце в духовній діяльності людей. Така відносна самостійність, по їх враженню, є і в літературі і в мистецтві.

Це положение Маркса і Енгельса ніпротирічить їх тезі о том, що економічний базіс виграє визначающу роль по відношенню к ідеологічним формам. Воно лише вказує на складність взаімодії між базісом і надстройкою. Маркс і Енгельс були завжди рішучими противниками схематизму і догматизму. В такому плане має велике значення і інтерес думка Маркса о можливості визначенної диспропорції між розквітом мистецтва і загальним ровитком суспільства. "Відносно мистецтва відомо,-говорит Марке,- що окремі періоди його розквітум отнюдь не знаходяться в відповідності із загальним развитком суспільства, а слідовно, також і розвиток матеріальної основи останнього, складаючої як би його скелет його організації. Наприклад, грекі в порівнянні з сучасними народами або також Шекспір" (К.Маркс, До критиці політичної економії, стор. 224.). При йьому Маркс подкреслює, що деякі форми мистецтва можливі тільки на нізших ступенях соціального развитку, наприклад, эпос.

Пояснюючи свою думку, Маркс посилається на древнєгречіське ми мистецтво. Відомо, що гречеська міфологія складала не тільки арсенал гречеського мистецтва, но і його основу. Маркс запитує, чи той погляд на природу і осуспільні відношення, який лежить в основі гречеськой фантазії, а тому і гречеського мистецтва, мижливий при наявності сільгоспфакторів, залізних доріг, локомотивів і електричного телеграфу? "Не враховуючи цього,- каже він,- можливо прийти до іллюзії французів XVIII сторіччя, так добре высміяної Лессінгом. Так як в механиці і т.д. ми пішли далі древніх, то чому б нам не створити і свій епос? І вот в обмін "Іліади" з' являється "Генріада" (К.Маркс, Теорії доданої вартості, ч.1, М., Держполітіздат, 1954, стор. 261-262.).

З точки зору Маркса і Енгельса, економічному подйому не обовєязково співвідповідає такий самий підйом в області літератури і містецтва.

Аналогічну думку зазначив і Енгельс в листі до Шмидта. Він прямо зазначив, що "держави, економічно відсталі, в філософії все ж можуть відігравати першу скрипку: Франция в XVIII сторіччі по відношенню до Англії, на філософію якої французи спирались, а пізніше Германія по відношенню до перших двох" (К.Маркс, Ф.Енгельс, Вибрані листи, стор. 430.).

Положення Маркса і Енгельса про можливу невідповідність між станом духовної культури даного суспільства та його загальному, особливо економічному, розвитком обгрунтовує істориний факт того, що в умовах класово-антагоністичних формацій розвиток цієї культури має яскраво виражено протирічівий характер. Значність наукового відкриття Маркса в тому, що диспропорцію між розвитком художньої культури і розвитком суспільства в цілому він розглядає, як выраження більш глубокої і більш загальної протилежності - між суспільним виробництвом і приватною формою привласнення. Відповідно Марксу, ця протилежність складає основу усіх інших протиріч буржуазного суспільства. Вона носить антагоністичний характер і може бути розв'язана тільки завдякі соціальної революції.

З аналізу протирічь капіталізму Маркс робить за ради естетикі, теорії і історії літератури і містецтва надзвичайно важливий висновок: "...капіталістичне виробництво має ворожий характер відомим напрямнкам духовного виробництва, наприклад мистецтву і поєзії" (К.Маркс, Теорії додаткової вартості, стор. 261.) Про те, що буржуазна форма суспільства ворожа містецтву і красоті, знали Шиллер, Гёте, Гегель, романтики, російські революційні демократи. Навпаки Маркс і Енгельс роблять висновок про ворожість буржуазного суспільства художньої творчісті на грунті всебічного аналізу економічних і політичних категорій капіталізму. Для них важливо в першу чергу розглянути характер відносин в умовах буржуазної системи суспільства. За речовими категоріями (товар, гроші, вартість) Маркс і Енгельс бачать відношення людей та на прикінці приходять до висновку, що все ворожі людству тенденції містяться в капіталістичної формі експлуатації, калічущеї, юродствующій та принижующей людини, позбавляючої її ініціативи, самодіяльності і незалежності. Тому ворожість капіталізму духовному виробництву відзначає ворожість робочій людині. Шляхом аналізу економічних категорій капітализму Маркс і Енгельс показують, що буржуазний спосіб виробництва руйнує людину. З цього Маркс і Енгельс не робили того висновку, ніби-то для порятунку індівіду необхідно повернутися до примітивних форм суспільства, наприклад до середньовіччя, що пропонували романтичні критики капіталізму. Їм було вбачно, що звільнення людини можливо лише на грунті вищого розвитку виробництва. Маркс і Енгельс позитивно оцінювали той факт, що капіталізм здійснив кілька переворотів у способі виробництва і обміну, розвив техніку і науку. Але в цій час основоположники пролетарського світогляду завжди викривали нелюдську сутність буржуазного способу виробництва в цілому і капіталістичного розподілу праці в одиничному.

Гуманістичний характер діалектико-матеріалістичної естетики з надзвичайною яскравістю проявився там, де - Маркс з аналізом творів Гёте і Шекспіра разкриває нелюдську сутність грошей як машини капіталістичної експлуатації. Посилаючись на "Фауста" Гёте, Маркс пише: "То, що існує для мене завдяки грошам, то, що я можу оплатито, т.е. то, що можуть купити гроші, це - я сам, власник грошей. Як велика сила грошей, так велика і моя сила. Властивість грошей є моєю властивістю - їх власника - властиві і сущностні сили. Тому, що є есмь і що я в можливості зробити, возначається не моею індівідуальність. Я каліка, але я можу купити собі найкрасивішу жинку. Томя я не каліка, ібо дія каліцтва, його відстрашаюча сила, сводиться на нещо грощами. Пусть я - по своїй індівідуальності - хромий, але гроші нададуть мені 24 ноги; тому, я не хромий. Я погана, нечестна, безсовістна, скудоумна людина, але гроші в повазі, а тому в повазі і їх власник. Гроші є найвищим благом - тому хорош і їх власник. Гроші, кріме того, позбавляють мене від ярма буть нечестним,- тому раніше вважається, що я честний... І тому, що мої гроші не перетворюють усяку мою немощь в її пряму протилежність?" (К.Маркс і Ф.Енгельс, З ранніх творів, М., Держполітіздат, 1956, стор. 618.)

Ця спотворена сила грошей, відзначає Маркс, корениться в їх сутності, як "відчудженої частини людства". Аналізуючи буржуазне суспільство, Маркс і Енгельс показують, що економічна основа капіталістичної організації виробництва здійснює пагубне впливає на містецтво. Капіталістична дійсність з власним принципом чістогану, з перетворенням всього та всякого в товар розбещуючи діє і на художників. На прикладі Ежена Сю, автора роману "Парижські таємниці", Маркс ілюструє той поширений в буржуазному суспільстві факт, коли творчій рабйтник в угоду класової пристрасті, шляхом оборутки з совістю, а точніше з втратою усякого поняття про честність і совість, готовий фальсифікувати і ізкривляти дійсність. Це вигідно буржуазії і самому художнику, продавшемуся капіталистам. А скільки таких продажных писак і художників в капіталістичних державах зараз? Ось до прикладу сюреаліст Сальвадор Далі, який дойшов до цинічного хвастівства своєю продажністю. На грунті всебічного аналізу капіталістичного суспільства Маркс прийшов до висновку, що воно вже не спроможне забезпечити економічний, політичний і культурний прогрес. З цього Маркс зробив висновок, що врятувати мистецтво можливо лише шляхом революцйної зміни суспільних відносин. Тільки соціальна революція створить, відповідно Марксу, необмежені можливості для безприривного прогресу в развитку художньої культури людства. Таким чином, Маркс і Енгельс головні проблеми естетики зв'язують з проблемами пролетарськой революції. В лиці пролетаріату бачать вони істинного носія прогресу в політичної, економічнної і культурної галузях.

Ворожість капіталізма мистецтву на грунті самого мистецтва подолати неможливо, і є лише один напрямок - знищення капіталізму і ставлення нової форми суспільства - соціалістичного устрою. Історія відобразила, що в своїх висновках Маркс і Енгельс абсолютно прави.

Справедливість висновків Маркса і Енгельса підтверджується, по-перше, все зростаючою кризою сучасного буржуазного мистецтва, існючого в своїх крайніх абсолютно нелюдських формах, по-друге, успіхами мистецтва соціалістичного ріалізму. Мається на увазі, вказівку напрямку в развитку всесвітнього мистецтва неможливо схематизувати - дійсно вони текуть в край складній і, якщо звгодно, противоречивій формі. Але тенденції развитку всесвітнього мистецтва саме в цьому напрямку. Маркс і Енгельс показали, що тільки соціалізм забезпечує справжню свободу особистості, оскільки раз і назавжди закінчить з усякою експлуатацією людини людиною. Вони передбачили, що мистецтво у майбутньому, комуністичному суспільстві зробить такі успіхі, яких ще не знала ні жодна епоха всесвітньої історії. Своїми дослідами в галузі естетики засновники пролетарського світогляду творчо висвітлили шлях до мистецтва майбутнього.

2. К. Маркс и Ф. Энгельс об искусстве как познании действительности

Маркс и Энгельс хорошо понимали, что одним анализом общественных условий, в которых развивается искусство, ограничиться нельзя. "Трудность,- говорит Маркс,- заключается не в том, чтобы понять, что греческое искусство и эпос связаны известными формами общественного развития. Трудность состоит в понимании того, что они еще продолжают доставлять нам художественное наслаждение и в известном смысле сохраняют значение нормы и недосягаемого образца" (К. Маркс, К критике политической экономии, стр. 225.)

Греческое искусство сохраняет свое обаяние именно потому, что оно отражает ту ступень истории, которую Маркс называет "детством человеческого общества". "И почему,- спрашивает Маркс,- детство человеческого общества там, где оно развилось всего прекраснее, не должно обладать для нас вечной прелестью, как никогда не повторяющаяся ступень?" (Там же, стр. 225-226)

Это высказывание Маркса имеет важное методологическое значение. Из него следует, что всякий анализ искусства должен начинаться с выяснения тех общественных условий, в которых оно развивалось, с анализа его исторического содержания. Этому Маркс придает важное значение. Вместе с тем, он считает не менее существенным выяснение того, как отображено художником конкретно-историческое содержание. Это вопрос о способе отражения действительности или о художественном методе.

Маркс и Энгельс применяют к анализу искусства и литературы материалистическую теорию познания. С их точки зрения, художественное творчество относится к одному из способов отражения действительности. Здесь они исходят не только из общих философских предпосылок, но из художественной практики человечества. Марксу и Энгельсу хорошо было известно, что все великие художники и писатели стремились к всеобъемлющему и верному воспроизведению действительности и что критерием их величия всегда были полнота охвата и верность отражения внешнего мира. Поэтому Маркс и Энгельс придавали первостепенное значение познавательной роли искусства. Так, характеризуя творчество английских романистов XIX века - Диккенса, Теккерея, Бронте, Маркс пишет: "Современная блестящая школа романистов в Англии, чьи наглядные и красноречивые описания раскрыли миру больше политических и социальных истин, чем это сделали политики, публици сты и моралисты, вместе взятые, изобразила все слои буржуазии..." ("К. Маркс И Ф. Энгельс об искусстве", М.-Л., "Искусство", 1938, стр. 320-321) Аналогичную мысль развивает Энгельс, рассматривая творчество великого французского писателя-реалиста Бальзака. В своей "Человеческой комедии",- отмечает Энгельс,- Бальзак дает нам "самую замечательную реалистическую историю французского общества..." (К. Маркс, Ф. Энгельс, Избранные письма, стр. 405)

Таким образом, Маркс и Энгельс в плане познавательных возможностей не видели принципиальной разницы между наукой и искусством. Они были твердо убеждены, что подлинное искусство способно точно так же, как и наука проникать в глубинные процессы общественной жизни, через изображение человеческих характеров, страстей и конфликтов выявлять законы жизни общества.

Придавая громадное значение познавательной роли искусства, Маркс и Энгельс не случайно в центр своих эстетических изысканий ставят проблему реализма как такого художественного метода, который в полном объеме обеспечивает глубину и широкий охват отображения мира.

Они показали, что действительность, которую отражает художник-реалист, вовсе не сводится к случайным, преходящим, мгновенно возникающим и исчезающим явлениям. Если художник довольствуется поверхностью чувственно-воспринимаемой действительности, ограничивается фотографической передачей того, что непосредственно воспринимается органами чувств, то он, по мнению Маркса и Энгельса, далек от правдивого изображения реального мира.

Всякое стремление к фиксации случайного, несущественного Маркс считает губительным для настоящего искусства. Согласно Марксу и Энгельсу, искусство только тогда правдиво, когда оно живо передает существенное, закономерное в предмете и явлении, выражает их главные стороны.

Требуя от художника глубокого проникновения в сущность действительности, Маркс и Энгельс в то же время выступают против схематизма в ее изображении. Так, по поводу драмы Лассаля "Франц фон Зикинген" Маркс пишет автору: "Основным твоим недостатком я считаю то, что ты пишешь по-шиллеровски, превращая индивидуумы в простые рупоры духа времени" (К. Маркс, Ф. Энгельс, Избранные письма, стр. 112) По поводу той же драмы Энгельс советовал Лассалю "...за идеальным не забывать реалистического, за Шиллером - Шекспира..." (Там же, стр. 113)

В этом же плане представляет большой интерес высказывание о правдивости в изображении политических деятелей. В связи с анализом двух книг А. Шеню и Л. Делаода, посвященных характеристике политических вождей, Маркс и Энгельс говорят, что было бы желательно, чтобы политические деятели "были, наконец, изображены суровыми рембрандтовскими красками во всей своей жизненной правде. Во, всех существующих описаниях эти лица никогда не изображаются в их реальном, а лишь в официальном виде, с котурнами на ногах и с ореолом вокруг головы. В этих восторженно преображенных рафаэлевских портретах пропадает вся правдивость изображения" ( К. Маркс и Ф. Энгельс, Сочинения, т. 7, стр. 280) В рассматриваемых произведениях, говорят Маркс и Энгельс, мы имеем дело с другой крайностью: Шеню и Делаод устраняют котурны и ореол с "великих мужей", "вторгаются в частную жизнь этих господ, показывая их нам в неглиже...". "Но от этого,- продолжают классики марксизма,- они не становятся менее далекими от действительно правдивого изображения лиц и событий"(Там же)

Большое место проблеме реализма уделяет Энгельс. Ему принадлежит классическое определение реализма. "На мой взгляд,- говорит он,- реализм предполагает, помимо правдивости деталей, правдивость в воспроизведении типичных характеров в типичных обстоятельствах"( К. Маркс, Ф. Энгельс, Избранные письма, стр. 405). Как видим, Энгельс проблемы реализма связывает с вопросом о типичном, занимающем в эстетике Маркса и Энгельса центральное место. Согласно Марксу и Энгельсу, типичное не есть тощая абстракция какой-нибудь черты характера, не натуралистическое "среднее", не "идеальное" Шиллера, а диалектическое единство существенных черт, в котором отражается во всем своем богатстве жизнь с ее важ нейшими общественными, морально-философскими, идейными противоречиями эпохи. С точки зрения Маркса и Энгельса, в типе органически соединяется закономерное и конкретно являющееся, общечеловеческое и исторически преходящее, социально-всеобщее и индивидуальное. Эту мысль очень ярко выразил Энгельс в письме к М. Каутской: "Характеры той и другой среды,- писал Энгельс,- обрисованы с обычной для Вас четкой индивидуализацией; каждое лицо - тип, но вместе с тем и вполне определенная личность, "этот", как сказал бы старик Гегель, так оно и должно быть" (К.Маркс, Ф. Энгельс, Избранные письма, стр. 394). Из приведенных высказываний Маркса и Энгельса видим, что они рассматривали искусство как могучее средство познания действительности. Отсюда понятно, почему они подробно исследовали вопрос о типизации, реализме, резко критиковали схематизм и натурализм в искусстве.

3. К. Маркс и Ф. Энгельс о классовом характере искусства

Рассматривая искусство как отражение действительности, Маркс и Энгельс постоянно подчеркивали, что это отражение в условиях классово-антагонистических формаций всегда носит классовый характер.

Своим учением о классовом характере идеологических форм Маркс и Энгельс дали эстетической науке надежный критерий оценки самых сложных идеологических явлений, к которым относится, в частности, искусство наряду с философией, моралью, религией. На примере анализа творчества Гёте и других писателей и художников Маркс и Энгельс убедительно доказали, что без учета всей сложности классовой борьбы на определенном историческом этапе те или иные художественные явления не могут быть правильно поняты и объяснены.

Указывая на тот факт, что искусство, так или иначе, связано с классовой борьбой и само оно является частью этой борьбы, Маркс и Энгельс никогда не рассматривали классы как нечто раз навсегда данное, не изменяющееся. В ходе исторического развития, указывали основоположники марксизма, меняется соотношение классов, претерпевает сложную метаморфозу их роль в развитии общества. Соответственно изменяется и их роль в развитии духовной культуры. Так, в период борьбы с феодализмом буржуазия способна была создать значительные духовные ценности. Но придя в результате антифеодальных революций к власти, она начинает отказываться от того духовного оружия, которое сама же выковала в борьбе с феодализмом. Этот разрыв со своим революционным прошлым у буржуазии завершается с того момента, когда на арене истории появляется новая сила - пролетариат. Теперь буржуазная идеология приобретает ярко выраженную апологическую окраску. Процесс распада буржуазной идеологии Маркс блестяще раскрыл на примере эволюции буржуазной политической экономии. Он указывает, что расцвет английской политической экономии относится "к периоду неразвитой классовой борьбы" (К. Маркс, Капитал, т. 1, Госполитиздат, 1950, стр. 12). Совершенно меняется дело, когда английская и французская буржуазия завоевывает политическую власть: бьет "смертный час" для научной буржуазной экономии, ибо "бескорыстное исследование уступает место сражениям наемных писак, беспристрастные научные изыскания заменяются предвзятой, угодливой апологетикой" (Там же, стр. 13).

Аналогичный процесс отмечает Маркс и в буржуазной исторической науке. В рецензии на брошюру Гизо "Почему удалась английская революция?" Маркс показывает, что даже некогда прогрессивные буржуазные историки, оказавшись перед лицом острых классовых боев и революций, в страхе перед ними теряют способность к пониманию смысла исторических событий. Заканчивается рецензия многозначительным замечанием: "les capacites de la bourgeoisie s'en vont") (таланты буржуазии уходят)( К. Маркс и Ф. Энгельс, Сочинения, т. 7, стр. 223).

О банкротстве буржуазной исторической науки говорит и судьба Томаса Карлейля. В рецензии на его "Современные памфлеты" Маркс указывает, что до революции 1848 года Т. Карлейль выступал против буржуазии, защищал французскую революцию 1789 года и чартистское движение. После событий 1848 года он делает крутой поворот в сторону реакции. "В лежащих перед нами двух брошюрах Карлейля, - отмечает Маркс,- мы видим падение литературного таланта, столкнувшегося с обострением исторической борьбы, наперекор которой он пытается отстоять свои непризнанные, возникшие по наитию пророческие откровения"( К. Маркс и Ф. Энгельс, Сочинения, т. 7, стр. 268).

Сказанное Марксом относительно судеб буржуазной политической экономии и буржуазной исторической науки имеет прямое отношение и к буржуазному искусству: после выступления пролетариата как самостоятельной исторической силы оно по мере обострения классовой борьбы между пролетариатом и буржуазией оказывается на ущербе. Этот процесс разложения буржуазной идеологии достигает кульминационного пункта в эпоху империализма.

Учение Маркса и Энгельса о распаде буржуазной идеологии дает возможность понять сущность тех идеологических процессов, которые происходят в настоящее время в условиях капиталистической действительности.

Вместе с тем они, указывая на классовую обусловленность искусства в обществе, разделенном на враждебные классы, всегда выступали против упрощенной трактовки этой проблемы. Для них прогресс и реакция никогда не представлялись в виде абстракций. Маркс и Энгельс всегда учили подходить к этому вопросу конкретно исторически. А история как раз показывает, что представители консервативных классов иногда оказываются способными правильно схватывать отдельные стороны действительности.

"Я считаю одной из величайших побед реализма,-писал Энгельс,- одной из наиболее ценных черт старика Бальзака то, что он принужден был идти против своих собственных классовых симпатий и политических предрассудков, то, что он видел неизбежность падения своих излюбленных аристократов и описывал их как людей, на заслуживающих лучшей участи, и то, что он видел настоящих людей будущего там, где их в то время единственно и можно было найти" (К. Маркс, Ф. Энгельс, Избранные письма, стр. 406)

Из приведенных высказываний Маркса и Энгельса видно, что для них всякая форма идеологии (В. И. Ленин потом скажет - кроме религиозной) есть не только выражение классового пристрастия, но отражение действительности. А если это так, то идеолог, в том числе художник и писатель, иногда может выходить за пределы иллюзий своего класса и ухватывать более или менее верно существенные стороны действительности, разумеется, если данный идеолог не является угодливым апологетом реакционного класса и вследствие этого не потерял окончательно способности отражать объективную правду жизни.

Из всех рассуждений Маркса и Энгельса видно, что подлинно реалистическое творчество, с их точки зрения, возможно лишь на основе прогрессивного мировоззрения. А это бывает лишь в двух случаях: во-первых, когда писатель связан с интересами эксплуатируемых общественных групп, во-вторых, когда господствующий класс находится на подъеме и еще способствует прогрессивному развитию общества.

В связи с анализом вопроса о классовости искусства и роли мировоззрения в художественном творчестве Маркс и Энгельс касаются проблемы тенденциозности. Они всегда ценили прогрессивную тенденциозность. В письме к М. Каутской Энгельс писал: "Я ни в коем случае не противник тенденциозной поэзии как таковой. Отец трагедии Эсхил и отец комедии Аристофан были оба ярко выраженными тенденциозными поэтами, точно так же и Данте и Сервантес, а главное достоинство "Коварства и любви" Шиллера состоит в том, что это - первая немецкая политически-тенденциозная драма. Современные русские и норвежские писатели, которые пишут превосходные романы, все сплошь тенденциозны" (К. Маркс, Ф. Энгельс, Избранные письма, стр. 395). Вместе с тем Маркс и Энгельс были решительными противниками "дурной тенденциозности". В их понимании "дурная тенденциозность" означала голое морализирование, прямую дидактику, превращение образов в "простые рупоры духа времени". Поэтов "Молодой Германии" Маркс и Энгельс как раз критиковали за художественную неполноценность их образов, за то, что недостаток "литературного искусства" они пытались "пополнить" политическими намеками. Понятие истинной тенденциозности хорошо сформулировал Энгельс в только что процитированном письме: "Я думаю,- писал он,- что тенденция должна сама по себе вытекать из положения и действия, без того, чтобы ее особо подчеркивали..." (Там же).

4. Историческое значение эстетической теории К. Маркса и Ф. Энгельса

Величайшая заслуга Маркса и Энгельса заключается в том, что они не только объяснили происхождение идей - политических, философских, моральных, художественных,- но и впервые в истории развития человеческой мысли определили их действительную роль в жизни общества.

Для них задача познания сводится не только к истолкованию мира, но и к его революционному преобразованию. Будучи революционерами, Маркс и Энгельс рассматривали и искусство как орудие познания и преобразования мира. Поэтому они всегда уделяли большое внимание проблемам искусства, боролись за утверждение в нем высокой идейности и художественной полноценности, старались привлечь известных писателей, поэтов и художников на сторону пролетариата, заботливо опекали первые ростки нового пролетарского искусства, всячески старались использовать в интересах пролетариата прогрессивное художественное наследие прошлого. Этим самым Маркс и Энгельс закладывали теоретические основы политики пролетарской партии в области искусства и литературы.

Маркс и Энгельс дали подлинно научное решение вопроса о происхождении и специфике эстетического чувства. Они были далеки от того, чтобы рассматривать эстетическое чувство как прирожденное свойство человека. С их точки зрения, эстетическое чувство представляет собой одну из граней предметно практического отношения к действительности. Эта проблема волновала Канта, Шиллера, Гегеля, русских революционных демократов, в особенности Герцена и Чернышевского.

Маркс и Энгельс подошли к ней с диалектико-материалистических позиций. Они рассматривают эстетическое в связи с различными способами освоения объективного мира. Термин "освоение" введен в обиход классиками немецкой философии. Однако и это понятие они трактовали идеалистически. Так, освоить действительность, по Гегелю, это значит раскрыть тождество между мышлением и бытием. Согласно Гегелю, освоить, например, природу - это значит установить, что она есть не что иное, как инобытие духа. Для Маркса мир существует как материальная действительность. Освоить мир, согласно Марксу,- это, с одной стороны, познать его, с другой - изменить в соответствии с целями и потребностями человека. В связи с этим он говорит о разных способах освоения действительности: научном, художественном, религиозном, практически-духовном (К. Маркс, К критике политической экономии, стр. 214). Следовательно, для Маркса эстетическое освоение есть одна из форм осознания мира и воздействия на него.

Необходимым моментом исследований Маркса и Энгельса по вопросу об эстетической деятельности является мысль о том, что эта деятельность есть одна из форм, граней практического отношения человека к миру. Согласно Марксу и Энгельсу, творчество "по законам красоты" возникает на основе трудовой деятельности и является ее дополнением. В процессе труда, говорит Маркс, человек своей деятельностью "опосредствует, регулирует и контролирует обмен веществ между собой и природой"( К. Маркс, Капитал, т. I, стр. 184). Для того чтобы присвоить вещество природы, человек приводит в движение свои естественные силы: руки и ноги, голову и пальцы. "Воздействуя посредством этого движения на внешнюю природу и изменяя ее, он в то же время изменяет свою собственную природу. Он развивает дремлющие в последней способности и подчиняет игру этих сил своей собственной власти" (Там же, стр. 184-185). Маркс, таким образом, подчеркивает, что в процессе трудовой деятельности человек формируется и развивается не только физически, но и духовно. Вследствие этих особенностей труда как раз и формируются духовные способности человека, к числу которых относятся и эстетические чувства.

Эту мысль Маркс высказал еще в философско-экономических рукописях 1844 года. "Лишь благодаря предметно-развернутому богатству человеческого существа,- писал он,- развивается, а частью и впервые порождается, богатство субъективной человеческой чувственности: музыкальное ухо, чувствующий красоту формы глаз,- короче говоря, такие чувства, которые способны к человеческим наслаждениям и которые утверждают себя как человеческие сущностные силы... Образование пяти внешних чувств - это работа всей до сих пор протекшей всемирной истории"( К. Маркс Ф. Энгельс, Из ранних произведений, стр. 593-594).

Рассматривая роль труда в процессе превращения обезьяны в человека, Ф. Энгельс приходит к тем же выводам, которые сделал Маркс. Только благодаря труду, указывает Энгельс, "человеческая рука достигла той высокой ступени совершенства, на которой она смогла, как бы силой волшебства, вызвать к жизни картины Рафаэля, статуи Торвальдсена, музыку Паганини"( Ф. Энгельс, Диалектика природы, М., 1955, стр. 133).

Касаясь вопроса о происхождении эстетического чувства, Маркс и Энгельс всегда подчеркивают решающее значение практической деятельности. "Предмет искусства,-а также всякий другой продукт,- говорит Маркс,- создает публику, понимающую искусство и способную наслаждаться красотой. Производство производит поэтому не только предмет для субъекта, но также и субъект для предмета" (К. Маркс, К критике политической экономии, стр. 204).

Чем шире и разностороннее развертывается деятельность человека, чем многостороннее его практическое отношение к миру, тем более развивается и обогащается он сам. Маркс и Энгельс не отрывают эстетическое чувство от познавательной сферы человека, а рассматривают его как один из способов отражения, осознания мира и воздействия на него.

Эстетическое освоение мира возникает на основе материально-производственной деятельности человека. Вместе с развитием этой деятельности формируются чувства человека, освобождаясь от животно-образной, инстинктивной формы. Так возникают специфически человеческие потребности, а именно - эстетические, которые в свою очередь оказывают обратное влияние на процесс производства.

Окончательное формирование эстетического чувства совершается, когда происходит разделение труда, то есть когда искусство обособляется от других видов общественной деятельности человека.

А так как человеческую практику Маркс и Энгельс понимали в самом широком смысле, то это дало им возможность правильно понять отличительное своеобразие эстетического творчества и восприятия, их относительную самостоятельность и законы развития, их активность по отношению к различным областям деятельности общественного человека.

Важно отметить, что основоположники марксизма рассматривали эстетическое чувство в неразрывной связи с познавательной деятельностью человека, равно как и с другими областями человеческой практики. Они учили решать проблемы эстетики в связи с великими проблемами эпохи.

Изложенные мысли Маркса и Энгельса давно стали достоянием советских эстетиков, теоретиков и историков искусства. Они лежат в основе политики нашей партии по вопросам искусства и литературы, составляют ее философско-эстетический фундамент. Уже при жизни Маркса и Энгельса их учение получило широкое распространение.

Распространение марксизма "вширь" идет особенно бурно в период после Парижской коммуны. Марксизм превращается в господствующую идеологию рабочего движения. У Маркса и Энгельса появляется блестящая плеяда последователей и соратников: В. Либкнехт, А. Бебель, П. Лафарг, Ф. Меринг, Г. Плеханов. Соратники Маркса и Энгельса много и плодотворно работают по распространению марксистских идей, в частности по пропаганде их эстетических воззрений. В этом отношении очень много сделали П. Лафарг, Ф. Меринг и в особенности Г. Плеханов.