Цена 1 часа рабочей силы, как правило снижается.

Материал из m-17.info

Текущая версия на 08:59, 12 июля 2010

/ ПРАВО / ПЕРЕЧЕНЬ ПЕНИТЕНЦИАРНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ УКРАИНЫ /

Ізмаїльський слідчий ізолятор

68601 м. Ізмаїл Одеської області, просп. Суворова, 70, (048) 412-57-16

Ізолятор був збудований у 1844 р. Збереглись документи, які ви­світлюють хід будівництва тюремного замку (теперішнього слідчого ізолятора).

22 червня 1817 р. затверджено Положення про комплектування окремого корпусу внутрішньої тюремної варти. Згідно з Положенням створено Російське "Опікунське про в'язниці товариство", основним завданням якого було сприяння тюремній адміністрації в релігійно-етичному вихованні і поліпшенні утримання арештантів. Ініціатором створення цього товариства був імператор Олександр І.

Піклувальне товариство було створене за образом і подобою Бри­танського біблейського товариства. Його президентом вибрано князя А. Н. Голіцина. Воно складалося з 30 членів. Товариство ділилося на два комітети - чоловічий і жіночий.

За ініціативою товариства у в'язницях почалося навчання моло­дих ув'язнених грамоті і професіям. Для зміцнення фінансової бази опікунської роботи Олександр І наказав виділити товариству 10 тисяч рублів, а потім щорічно - по 5 тисяч, що і виконувалося до 1917 р.

До цього часу вже існували різні види позбавлення волі, що знахо­дилися в підпорядкуванні цивільного і військово-морського відомств. Цивільному відомству підпорядковувалися арештні приміщення, вип­равні заклади для неповнолітніх, в'язниці звичайні і пересильні, зок­рема центральна пересильна в'язниця в Ізмаїлі, монастирські в'язниці. Крім того, існували фортеці для засуджених офіцерів та дисциплінарні частини і в'язниці для солдатів і матросів.

Перший, або Старий острог, був розташований на території фор­теці Ізмаїл. Для цієї мети була пристосована вежа, яка залишилася від часу панування турків. За свідченнями документів, листів та рапортів поліцмейстера міста кількість арештантів у 1831 р. складала 135 осіб, що було забагато для невеликого острогу. Зі збільшенням кількості арештантів збільшилась і кількість наглядачів.

У 1832 р. у в'язниці фортеці утримувалося близько 145 арештан­тів. Перед початком будівництва нового острогу кількість арештантів перевищувала 150 осіб, що набагато перевищувало місткість в'язниці фортеці. Гостро стало питання будівництва нового острогу та кам'яної казарми для арештантської роти, яка складалася з командира роти, поручика, підпоручика, прапорщика фельдфебеля, 18 унтер-офіцерів, писаря, цирульника та 90 наглядачів. Право на будівництво казарми було вирішено надати шляхом торгів тому, хто надасть найкращий проект. Були розіслані оголошення у газети Ізмаїла, Болграда, С.-Пе­тербурга, Москви. Торги виграв ізмаїльський купець 1-ї Гільдії Антон Мілановіч.

Будівництво казарми відбувалося з серпня по жовтень 1833 р.

Початок будівництва тюремного замку було покладено 4 січня 1844 р. за клопотанням ізмаїльського поліцмейстера підполковника Фон Чуді. Градоначальник, генерал-лейтенант і кавалер С. А. Тучков дали згоду на будівництво нового тюремного замку, який підпорядко­вувався Бесарабському опікунству про тюрми при Міністерстві внут­рішніх справ. Контроль за будівництвом був покладений на Бесарабську будівельну комісію.

Початковий вигляд Ізмаїльської міської в'язниці, згідно з проектом, передбачав 4 вежі і двоповерховий корпус, у якому розташовувалися камери для ув'язнених та приміщення для варти з одного унтер-офіце­ра і 21-го рядового 51-го Єгерьського полку. Передбачалося будівниц­тво сараїв для господарчих потреб та лазні.

Зовнішня стіна мала довжину 14 аршин, товщина 4 вершки. Фунда­мент 5 аршин. Дах корпусу з листового металу. Підлога застелена де­ревом та пофарбована разом зі стелею у чорний колір.

Трудова діяльність у тюремному замку не була обов'язковою, нею займався приблизно 1 відсоток від загальної кількості засуджених. І все ж, у 1862 р. Новоросійське та Бесарабське губернське опікунство про тюрми ухвалило заснувати тут теслярську та швацьку майстерні. Полотно й сукно, що тут вироблялися, йшли на виготовлення ареш­тантського одягу. Чоловіки випікали хліб, рубали дрова, прибирали в камерах, жінки прали й ремонтували білизну, виконували інші госпо­дарські роботи.

Тюремної лікарні не було, і арештантів лікували у міській лікарні за кошти міста та пожертвування громадян. Згодом збудували тюремну лікарню.

З деякими в'язнями були і їхні діти - на тій підставі, що в них не було коштів для життя, ні родичів, або відповідальних піклувальників поза тюрмою, котрі могли б узяти на себе їх утримання.

У 1879 р. у складі МВС Росії утворено Головне тюремне управління, яке поклало початок централізації всієї тюремної справи в країні.

6 серпня 1880 р. указом Олександра II ліквідоване III Відділення канцелярії його імператорської величності. Справи, якими воно зай­малося, були передані установленому при МВС Департаменту держав­ної поліції, перетвореному трохи пізніше у Департамент поліції. Цьому ж відомству підпорядковувався Окремий корпус жандармів.

У цих умовах виникла необхідність створення спеціального органу у військово-охоронній системі для охорони і конвоювання арештантів, тобто стала очевидною необхідність відтворення конвойної варти.

У 1880 р. Наказом Головного тюремного управління затверджена інструкція "Про порядок змісту під вартою і пересилці осіб, що звину­вачені в державних злочинах і викриваються в політичній неблагонадійності".

У 1890 р. видана нова редакція Статуту Товариства піклувального про в'язниці.

Тюремні установи з ведення Міністерства внутрішніх справ пере­дані у ведення Міністерства юстиції.

Подальша історія слідчого ізолятора не має документального під­твердження і останні документи датуються 1945 роком.

При радянській владі будувати тюрми вважалося політично недо­цільним, тому слідчі ізолятори знаходяться у будівлях, збудованих у минулому столітті, а деякі у острогах, монастирях і фортецях єлизаветинських і єкатерининських часів.

Підпорядкований УВС Одеського облвиконкому слідчий ізолятор мав основну огорожу заввишки 4,9 м та 6 веж. Згодом було збудовано адміністративну будівлю.

Ізмаїльський слідчий ізолятор управління ДДУПВП в Одеській об­ласті - установа, яка складається з двох режимних корпусів загальною кількістю 100 камер. Ліміт наповнення - 854 особи, планове наповнен­ня - 770 осіб.

На території слідчого ізолятора є промислова зона. Збудовано пра­вославну каплицю.

У різні роки установу очолювали:

Самарченко, Козак, Щербатюк, Поляков, Булигін, В. В. Галкін, В. П. Віноградов, І. Г. Бойченко, А. В. Богун, О. Б. Богословцев.

На даний час її очолює начальник СІЗО Гламазда Ігор Олексійович.