Цена 1 часа рабочей силы, как правило снижается.
Ізмаїльський слідчий ізолятор
Материал из m-17.info
Vladimir (Обсуждение | вклад) (Новая страница: «'''Ізмаїльський слідчий ізолятор''' '''68601 м. Ізмаїл Одеської області, просп. Суворова, 70, (048) 41…») |
м (Защищена страница «Ізмаїльський слідчий ізолятор» ([edit=autoconfirmed] (бессрочно) [move=autoconfirmed] (бессрочно))) |
||
(4 промежуточные версии не показаны) | |||
Строка 1: | Строка 1: | ||
+ | <small>/ [[ПРАВО]] / [[ПЕРЕЧЕНЬ ПЕНИТЕНЦИАРНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ УКРАИНЫ]] /</small> | ||
+ | --------- | ||
'''Ізмаїльський слідчий ізолятор''' | '''Ізмаїльський слідчий ізолятор''' | ||
Текущая версия на 08:59, 12 июля 2010
/ ПРАВО / ПЕРЕЧЕНЬ ПЕНИТЕНЦИАРНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ УКРАИНЫ /
Ізмаїльський слідчий ізолятор
68601 м. Ізмаїл Одеської області, просп. Суворова, 70, (048) 412-57-16
Ізолятор був збудований у 1844 р. Збереглись документи, які висвітлюють хід будівництва тюремного замку (теперішнього слідчого ізолятора).
22 червня 1817 р. затверджено Положення про комплектування окремого корпусу внутрішньої тюремної варти. Згідно з Положенням створено Російське "Опікунське про в'язниці товариство", основним завданням якого було сприяння тюремній адміністрації в релігійно-етичному вихованні і поліпшенні утримання арештантів. Ініціатором створення цього товариства був імператор Олександр І.
Піклувальне товариство було створене за образом і подобою Британського біблейського товариства. Його президентом вибрано князя А. Н. Голіцина. Воно складалося з 30 членів. Товариство ділилося на два комітети - чоловічий і жіночий.
За ініціативою товариства у в'язницях почалося навчання молодих ув'язнених грамоті і професіям. Для зміцнення фінансової бази опікунської роботи Олександр І наказав виділити товариству 10 тисяч рублів, а потім щорічно - по 5 тисяч, що і виконувалося до 1917 р.
До цього часу вже існували різні види позбавлення волі, що знаходилися в підпорядкуванні цивільного і військово-морського відомств. Цивільному відомству підпорядковувалися арештні приміщення, виправні заклади для неповнолітніх, в'язниці звичайні і пересильні, зокрема центральна пересильна в'язниця в Ізмаїлі, монастирські в'язниці. Крім того, існували фортеці для засуджених офіцерів та дисциплінарні частини і в'язниці для солдатів і матросів.
Перший, або Старий острог, був розташований на території фортеці Ізмаїл. Для цієї мети була пристосована вежа, яка залишилася від часу панування турків. За свідченнями документів, листів та рапортів поліцмейстера міста кількість арештантів у 1831 р. складала 135 осіб, що було забагато для невеликого острогу. Зі збільшенням кількості арештантів збільшилась і кількість наглядачів.
У 1832 р. у в'язниці фортеці утримувалося близько 145 арештантів. Перед початком будівництва нового острогу кількість арештантів перевищувала 150 осіб, що набагато перевищувало місткість в'язниці фортеці. Гостро стало питання будівництва нового острогу та кам'яної казарми для арештантської роти, яка складалася з командира роти, поручика, підпоручика, прапорщика фельдфебеля, 18 унтер-офіцерів, писаря, цирульника та 90 наглядачів. Право на будівництво казарми було вирішено надати шляхом торгів тому, хто надасть найкращий проект. Були розіслані оголошення у газети Ізмаїла, Болграда, С.-Петербурга, Москви. Торги виграв ізмаїльський купець 1-ї Гільдії Антон Мілановіч.
Будівництво казарми відбувалося з серпня по жовтень 1833 р.
Початок будівництва тюремного замку було покладено 4 січня 1844 р. за клопотанням ізмаїльського поліцмейстера підполковника Фон Чуді. Градоначальник, генерал-лейтенант і кавалер С. А. Тучков дали згоду на будівництво нового тюремного замку, який підпорядковувався Бесарабському опікунству про тюрми при Міністерстві внутрішніх справ. Контроль за будівництвом був покладений на Бесарабську будівельну комісію.
Початковий вигляд Ізмаїльської міської в'язниці, згідно з проектом, передбачав 4 вежі і двоповерховий корпус, у якому розташовувалися камери для ув'язнених та приміщення для варти з одного унтер-офіцера і 21-го рядового 51-го Єгерьського полку. Передбачалося будівництво сараїв для господарчих потреб та лазні.
Зовнішня стіна мала довжину 14 аршин, товщина 4 вершки. Фундамент 5 аршин. Дах корпусу з листового металу. Підлога застелена деревом та пофарбована разом зі стелею у чорний колір.
Трудова діяльність у тюремному замку не була обов'язковою, нею займався приблизно 1 відсоток від загальної кількості засуджених. І все ж, у 1862 р. Новоросійське та Бесарабське губернське опікунство про тюрми ухвалило заснувати тут теслярську та швацьку майстерні. Полотно й сукно, що тут вироблялися, йшли на виготовлення арештантського одягу. Чоловіки випікали хліб, рубали дрова, прибирали в камерах, жінки прали й ремонтували білизну, виконували інші господарські роботи.
Тюремної лікарні не було, і арештантів лікували у міській лікарні за кошти міста та пожертвування громадян. Згодом збудували тюремну лікарню.
З деякими в'язнями були і їхні діти - на тій підставі, що в них не було коштів для життя, ні родичів, або відповідальних піклувальників поза тюрмою, котрі могли б узяти на себе їх утримання.
У 1879 р. у складі МВС Росії утворено Головне тюремне управління, яке поклало початок централізації всієї тюремної справи в країні.
6 серпня 1880 р. указом Олександра II ліквідоване III Відділення канцелярії його імператорської величності. Справи, якими воно займалося, були передані установленому при МВС Департаменту державної поліції, перетвореному трохи пізніше у Департамент поліції. Цьому ж відомству підпорядковувався Окремий корпус жандармів.
У цих умовах виникла необхідність створення спеціального органу у військово-охоронній системі для охорони і конвоювання арештантів, тобто стала очевидною необхідність відтворення конвойної варти.
У 1880 р. Наказом Головного тюремного управління затверджена інструкція "Про порядок змісту під вартою і пересилці осіб, що звинувачені в державних злочинах і викриваються в політичній неблагонадійності".
У 1890 р. видана нова редакція Статуту Товариства піклувального про в'язниці.
Тюремні установи з ведення Міністерства внутрішніх справ передані у ведення Міністерства юстиції.
Подальша історія слідчого ізолятора не має документального підтвердження і останні документи датуються 1945 роком.
При радянській владі будувати тюрми вважалося політично недоцільним, тому слідчі ізолятори знаходяться у будівлях, збудованих у минулому столітті, а деякі у острогах, монастирях і фортецях єлизаветинських і єкатерининських часів.
Підпорядкований УВС Одеського облвиконкому слідчий ізолятор мав основну огорожу заввишки 4,9 м та 6 веж. Згодом було збудовано адміністративну будівлю.
Ізмаїльський слідчий ізолятор управління ДДУПВП в Одеській області - установа, яка складається з двох режимних корпусів загальною кількістю 100 камер. Ліміт наповнення - 854 особи, планове наповнення - 770 осіб.
На території слідчого ізолятора є промислова зона. Збудовано православну каплицю.
У різні роки установу очолювали:
Самарченко, Козак, Щербатюк, Поляков, Булигін, В. В. Галкін, В. П. Віноградов, І. Г. Бойченко, А. В. Богун, О. Б. Богословцев.
На даний час її очолює начальник СІЗО Гламазда Ігор Олексійович.