Редактирование: Развиток В.І.Леніним естетичених поглядів Маркса і Енгельсa

----
<small>[[Движение]] / [[Концепция жизнеустройства]] / [[Маркс, Енгельс, Ленін про мистецтво]] / </small>
----

[[Image:Gerb.gif|right]]
:'''[[К.Маркс і Ф.Енгельс - створювачі істинно научної естетики]]'''

:::''1. К.Маркс и Ф.Енгельс про місце мистецтва в житті людства''
:::''2. К.Маркс и Ф.Енгельс про мистецтво як пізнання дійсності''
:::''3. К.Маркс и Ф.Енгельс про класовий зміст мистецтва''
:::''4. Історичне значення теорії К.Маркса и Ф.Енгельса про естетику''

:'''[[Развиток В.І.Леніним естетичених поглядів Маркса і Енгельсa]]'''

:::''1. Ленінська теория відібраження і специфика мистецтва''
:::''2. В.І.Ленін про партійність літератури та мистецтва''
:::''3. В.І.Ленін про дійсну та вимешлену свободу творчісті''
:::''4. В.І.Ленін про традиції і новаторство в мистецтві''
:::''5. Всесвітньо-історичне значення естетичної спадщини В.І.Леніна''

'''РОЗВИТОК В. І. ЛЕНІНИМ ЕСТЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ МАРКСА І ЕНГЕЛЬСА'''

В. І. Ленін у нових історичних умовах конкретизував, розвинув і збагатив марксистське навчання в самих конкретних питаннях, зокрема по кординальних питаннях естетики. Головніші естетичні проблеми Леніним переосмислені у світі рішень практичних завдань пролетарської революції та будівництва комуністичного суспільства. Тому наша естетика в сучасному часі розвивається під прапором ленінізму.

В. І. Ленін, так саме, як і його вчителя - Маркс та Енгельс, створив струмку естетичну концепцію, яка складає одну з сторін цілісного марксистсько-ленінского світогляду.

'''1. Ленінська теорія відображення і специфіка мистецтва'''

Рішучу роль у розвитку діалектико-матеріалістичної естетики зіграла розроблена Леніним марксистська теорія пізнання. Ленін чудово бачив глибокий зв'язок між естетичною концепциєю того чи іншого теоретика і його поглядами з питань гносеології.

Вихідним положеням ленінської теорії пізнання є положення про те, що світ, реальна дійсність існуют поза і незалежно від розуму людей, що наші відчуття, сприйняття, представлення є образами зовнішнього світу, що ці образи надають нам вірне відтворення реальної дійсності. При затосуванні до містецтва це визначає, що життя, дійсність є джерелом, з якого художник, письменник черпають теми та сюжети своїх творів, свої уявлення, поняття, ідеї, образи, враження.

З цього зрозуміло, що чим глибше художник будє проникати в дійсність, тим повнокровніше будуть створні їм образи, богаче ідеї. "...Для матеріаліста,- говорить Ленін,- світ богачє, живіше, різноманітніше, ніж він здається, ібо кажний крок розвиткуя науки відкриває в ньому нові сторони"( В. І. Ленін, Твори, вид. 4-е, т. 14, стор. 116).
Таким чином, мистецтво Ленін долучав до сфери пізнавальної діяльності людини. Самі  художні образи в розумінні Леніна виступають як специфічні форми пізнання різноманітного миру.

У своїх спогадах Н. К. Крупська писала: "Ілліч добре знав російську літературу - вона була для нього зброєю пізнання життя. І чим повніше, багатосторонніше, глибше відібражали художні твори життя, тим простіше вони були, тім більш цінував їх Ілліч"( В. І. Ленін про літературу та мистецтво", М., Госполітіздат, 1957, стор. 560). Високо цінував Ленін таких великих російських письменників, як Некрасов і Салтиков-Щедрін, за їх майстерне художне проникнення у сущність суспільних процесів. "Ще Некрасов і Салтиков,- писав Ленін,- вчили россійске суспільство відрізняти під пригладженної і напомаженною зовнішністю освідченності крепостніка-пана його хижі інтереси, вчили ненавидити ліцемірья і бездушність подібних типів..."( В. І. Ленін, Твори, т. 13, стор. 40) . Г. Успенський Леніну був доріг тим головним, що письменник, володіючи "великим артистичним талантом", умів проникати "до самої суті явищ"( В. І. Ленін, Твори, т. 1, стор. 238).

З наведених вище висловлювань В. І. Леніна випливає, те що він розглядав мистецтво перед усім як зброю пізнання світу. З його точки зору, розкриття суттевих сторін об'єктивного миру засобами мистецтва настільки ж необмежене, скільки необмежене наукове пізнання світу. Це положення стає повнстю зрозумілим як  при співставленні окремих видів або жанрів мистецтва з якую-небудь галуззю людського знання, так і в окремому при співставленні всієї художньої діяльності з діяльністю научною. Зрозуміло, при детальном дослідженні питання о взаімовідношенні художнього і наукового пізнання життя виявиться, що об'єкти наукового і художнього пізнання можуть не співпадати. Далі виявиться, що вказані способи осягення миру взаємно переплетаються і проникають друг у друга.

Ленін показав, що пізнання життя в мистецтві відрізняється від наукового. В листі до  Інесси Арманд він відзначив, що тему, торкаючуюся індивідуального випадку, слід розробити в художньому творі оуремо. Тут, говорив Ленін, "весь гвіздь в індівідуальній обстановці, в аналізе характерів і психики даних типів..."( В. І. Ленін, Твори, т. 35, стор. 141). Мистецтво, відповідно Леніну, загальне, закономірне, сутне, відкриває через індівідуальне, через конкретні ситуації, за допомогою відображення визначених характерів, конфліктів між ними і психології окремих особистостей. Внаслідок цього образи мистецтва стають досяжними не тільки опосередкованому, іле і опосередкованому відчуттю і тому набувають здатність прямого впливу не тільки на розум, іле і на почуття людини. В силу цього форма в мистецтві починає займати виключно важливе місце. В цьому зв'язку набуває більш значення талант художника, знання техникі даного виду мистецтва, конкретних техничних прийомів. Однак, все це має сенс і значення тольки у тому випадку, коли не втрачається головне, а саме: пізнання того, що є важливим для життя, сутнім, закономірним. Завдання мистецтва не тільки зводиться до лише віртуознного, з точки зору техніки, відтворенню одиничного, неповторимого факту, явища. Призначення мистецтва - надавати правдиве художне життеве спілкування. А це досягається шляхом типизації. Цьому питанню Ленін приділяє велику увагу. По-перше всього він подкреслює, що загальне, типичне існує об'єктивно через відокремлене, індивідуальне. Однак саме індивідуальнє цікавить мистецтво головним чином лише з тієї сторони, що в ньому знаходить відібраження  загальне. Розглядаючи проблему типизації, Ленін висує друге важливе положення, яке направлено проти абстрактного узагальнення без врахування реального різноманіття явищ. Це положення Ленін развиває у полемиці з народниками. Народники намагалися довести, що для капіталізму в Россії немає внутрьошнього ринку. Ленін розкрив антинаучність тієї аргументації, якой користувались народники для доведення своїх фальшивых тезисів. Мова йшла про "средні цифри", якими користувалися народники, поєднуючи у своїх статистичних підрахунках богатіїв, передуючих землю у аренду, і бідняків, арендуючих її. "Не дивно ,- писав Ленін,- що при складанні богатіїв і бідноти разом і при поділі на число доданків  мождиво всюди, де завгодно, отримати "рівномірний розподіл"!"( В. І. Ленін, Твори, т. 3, стор. 74). Викриваючи підтасування народників, Ленін переконливо довів, що дійсно научне узагальнення повинно виходити з порівняння представників сільського пролетаріату з типовими представниками сільської буржуазії.

Наведені вище судження Леніна мають безпосередне відношення до соціології, але було би повністю помилково полагати, що вони не торкаються проблеми художнього спілкування, яке слвд розуміти як типізацію, а не як "среднестатистичне". З питанням про художнє спілкування безпсередньо зв'язано питання щодо життеєвої правдивості мистецтва. Цє питання В. І. Ленін ставить в широкому філософському значенні. "З точки зору сучасного матеріалізму, тобто марксизму,- писав він,-історично умовні межі приближення наших знань до об'єктивної, абсолютної істини, але безумовно існування цієї істини, безумовно те, що ми приблизуємось до неї. Історичні умови контури картини, але безумовне те, що ця картина відібражає об'єективно існуючи модель"( В. І. Ленін, Твори, т. 14, стор. 123). По Леніну, істина є одночасно і процес і досягнутий результат. Ці загально філософські положення мають виключно важливе значення для мистецтва, оскілько масштабом його величності і дійсності є об'єктивна правда. В художньому пізнанні, як і в наукці, відібраження, подкреслював Ленін, необхідно розуміти не абстрактно, ні без протиріч, а у вічному процесі руху, виникнення протиріч і вирішення їх.

Питання про художню правду було поставлене вуже россійськими революційними демократами. Так, в статті "Темне царство" Добролюбов писав: "...Головна якість письменника-художника полягає у правді його відображень; в противному з них будуть помилкові виснокви, складуться, за їх милостю, помилкові поняття. Але як розуміти правду художних творів? Власно кажучи, безумовної неправди письменники ніколи не выдумують: про самі безглузді романи та мелодрами неможливо казати, щоб представлені в них пристрасті і пошлості були безумовно ложні, тобто неможливі навіть як юродлива випадковість. Однак, оманливість подібних романів і мелодрам полягає іменно в тому, що в них берутся раптові, оманливі риси дійсного життя, не складаючи його сутноссті, його характерних особливостей" (Н. А. Добролюбов, Зібрання творів у шести томах, М.-Л., ГІХЛ, 1935, т. II, стор. 48).

Питання про художню правду отримало у Леніна детальну систематичне розробку. Ленін детально обгрунтував навчання істині в цілому. У цьому з'язку представляє великий інтерес його скорочений, але виключно глибокий аналіз романа В. Винниченко "Заповіти батьків". У свому романі затятий реакціонер Винниченко об'єднав розом усякого роду "жахи": "порокі", романтичні злодійства з вимаганням грошей за таємницю і т. п. "Поодиниці,- говорить Ленін,- звичайно буває у житті все, що із "жахів", що описує Винниченко. Однак, об'єднувати їх всіх разом що таким чином - відзначає малювати жахи, і лякати власне уявлення читача, "забувати" себе і його" (В. І. Ленін, Твори, т. 35, стор. 107). Зрозуміло, не має нічого дивного у тому, що художник концентриє ті чи інші життеві явища, з тим, щоб у лаконічній формі відобразити сутно важливе із дійсного світу. Але, Винниченко повільно вихватює окремі факти дійсності і самоправно їх поєднує. В результаті цілісна картина миру стає спотвореною. Правильна картина світу, вказує Ленін, виникає лише тді, коли даеться відображення "об'єктивного зв'язку і взаимопов'язаності історичних явищ в їх цілому" ( В. І. Ленін, Твори, т. 23, стор. 266-267). Отже, життеву правдивіст мистецтва Ленін розуміє, поперед всього, як історично-конкретне відображення дійсності. А це, по-перше, передбачає таку демонстрацію людських характерів, коли розкривається соціально обумовленість дій, вчинків, думок людей, що живуть і формуються при даних умовах. По-друге, що дуже важливо, передбачає розкриття того, як люина змінює обставини, покращує умови життя і як сама духовно росте і формується у боротьбі за претворення дійсності.

Правда життя, в тлумаченні Леніна, передбачає далі розгляд дійсності у революційному розвитку і русі. При такому підході дійсність виступає не як просте джерело почуттів і вражень, а як непреривний процес борьтьби нового зі старим, де завжди щось народжується і щось вмирає.

Ленінське розуміння життевої правдивості мистецтва орієнтує творчих рабітників на широке охоплення подій, на більшу ємкість ідейно-художнього пізнання світу у його суттевих сторонах і моментах. Відібраження життя в його повноті, бачення революційних тенденцій і смілива боротьба за їх затвердження, відповідно Леніну,- одна з важливіших рис мистецтва життєвої правди. Ризом з тим Володимир Ільіч був проти тематичної вузкості мистецтва. Він вважав, що істинний художник прагне до відображення всіх сторін дійсності, до показу краси природи і скарбів людських думок, почуттів, вольових прагнень людини, перетворюючих світ. Але про щоб художник ні розповідав у своїх творах - всі його задуми і думки про життя народу, про його революційну боротьбу за перетворення світу на нові засади. Істинний художник, відповідно Леніну, прагне відобразити не тільки події, конфлікти, що торкаються інтересів його батьківщини, але і інтереси всього прогресивного людства.

Ленінське тлумачення проблеми правди у містецтві потребує від художників стислого зв'язку з життям народу, глубокого розуміння політичних, моральних і філософсько-єстетичних проблем сучасності, звернення до тих питань, які висуваються сучасним часом і які турбують людство в даний момент. Тема сучасності повинна стати головною тиемою нашего мистецтва - ось, який сенс ленінських висловлювань про природу мистецтво, типизацію, об'єктивної правди.

Теорія відображення, розроблена Леніним, є філософською основою рішень цсіх корених проблем єстетики.

'''2. В. І. Ленін про партійність літератури і мистецтва'''

Ленин великолепно понимал и неоднократно подчеркивал, что человек познает действительность не только как биологическое, но главным образом как общественное существо. Поскольку человек есть "совокупность всех общественных отношений", постольку он не может быть пассивным зеркалом, отражающим действительность. "...Ни один живой человек,- писал Владимир Ильич,- не может не становиться на сторону того или другого класса (раз он понял их взаимоотношения), не может не радоваться успеху данного класса, не может не огорчиться его неудачами, не может не негодовать на тех, кто враждебен этому классу, на тех, кто мешает его развитию распространением отсталых воззрений и т. д. и т. д."( В. И. Ленин, Сочинения, т. 2, стр. 498-499).Следовательно, любой человек, а тем более творческий работник, всегда стремится оказать воздействие на развитие общественных событий, хотя и не всегда открыто признает активность своего отношения к миру. Какое же искусство является наиболее действенным? Идеалисты часто похваляются тем, что будто бы именно они надлежащим образом подчеркнули действенность сознания. На самом же деле все обстоит совершен но иначе. Дело в том, что идеализм исключает из сознания объективное содержание. Сознание в идеалистической интерпретации по существу замкнуто внутри самого себя. Лишенное объективного значения, оно в силу этого сполна или по большей части лишено способности оказывать воздействие на действительность. Напротив, сознание, связанное с объективной действительностью, отображающее ее, приобретает подлинную действенность. Ведь только на основе глубокого знания объективных законов развития действительности можно изменять ее в нужном для человека направлении и приспосабливать к человеческим нуждам и потребностям. Поэтому и искусство будет тем более действенным, чем оно правдивее, чем глубже охватывает объективные тенденции развития жизни. Напротив, искусство, оторванное от жизни, искажающее истинную картину мира, духовно разоружает человека, обрекает его на пассивность. Если правдивое искусство способствует развитию инициативы народных масс, мобилизует их на революционное преобразование жизни, то разные формы декадентского формалистического искусства сковывают живой почин народа, парализуют его. Реакционные классы поэтому всегда культивируют упадочные формы искусства с целью упрочнения своего господства. Ленин учил видеть за борьбой в философии, эстетике, искусстве отражение борьбы различных классов и общественных групп. В этой связи он выдвинул один из важнейших принципов марксистской эстетики - принцип партийности искусства.

Принцип партийности В. И. Ленин рассматривает в широком философском плане. Прежде всего он указывает, что партийна всякая идеология. "Материализм,- говорит он,- включает в себя, так сказать, партийность, обязывая при всякой оценке события прямо, и открыто становиться на точку зрения определенной общественной группы" (В. И. Ленин, Сочинения, т. 1, стр. 380-381). Во всякой попытке замаскировать партийность Ленин справедливо видел лицемерие, указывая, что беспартийность есть идея буржуазная, а партийность - идея социалистическая.

Ленин не ограничился общей формулировкой принципа партийности по отношению к идеологии в целом, а конкретизировал его применительно к различным формам общественного сознания. Детально рассмотрен этот принцип и в отношении искусства. В этом плане громадную ценность имеет статья "Партийная организация и партийная литература", написанная в период революционных событий 1905- 1907 годов.

"Литература должна стать партийной,- писал Ленин в этой статье.- В противовес буржуазным нравам, в противовес буржуазной предпринимательской, торгашеской печати, в противовес буржуазному литературному карьеризму и индивидуализму, "барскому анархизму" и погоне за наживой,- социалистический пролетариат должен выдвинуть принцип партийной литературы, развить этот принцип и провести его в жизнь в возможно более полной и цельной форме" ( В. И. Ленин, Сочинения, т. 10, стр. 27).

'''3. В. И. Ленин о действительной и мнимой свободе творчества'''

Нанося сокрушительные удары реакционным теориям "чистого", "автономного" искусства, Ленин ставит новые задачи перед искусством революционного пролетариата. Сторонники так называемой "свободной" литературы, указывает Ленин, фактически связаны с интересами эксплуататорских классов и служат им. Новая, действительно свободная литература будет служить интересам пролетариата и всех трудящихся. Это будет в подлинном смысле народная литература. Ленин, таким образом, считает, что партийность и народность искусства неразрывны. И отрицать это - значит извращать суть дела, ибо у коммунистической партии нет других интересов, кроме интересов народа. Ни один принцип эстетики социалистического реализма не подвергался таким нападкам со стороны буржуазных идеологов и ревизионистов, как принцип партийности искусства. Из многочисленных возражений против принципа партийности чаще всего выдвигается положение, согласно которому этот принцип будто бы исключает свободу художественного творчества и низводит на нет "автономию" искусства. Все современные буржуазные эстетики, как и эстетики-ревизионисты, тщатся доказать, что художественная деятельность есть деятельность абсолютно свободная. Но существует ли такая сво бода и возможна ли она вообще? На этот вопрос Ленин отвечает категорическим: "Нет!" "В обществе, основанном на власти денег, в обществе, где нищенствуют массы трудящихся и тунеядствуют горстки богачей, не может быть "свободы" реальной и действительной" (В. И. Ленин, Сочинения, т. 10, стр. 30). Абсолютную свободу Ленин называет буржуазной, анархической фразой, сплошным лицемерием. Писатель зависит от буржуазного издателя, от буржуазной публики, от цензуры, от денежного мешка, от подкупа, от содержания. Ленин совершенно справедливо указывает, что жить в обществе и быть свободным от общества нельзя. Тот факт, что свобода творчества в условиях буржуазного общества приобретает все более фиктивный характер, вынуждены признать даже сторонники и адепты "прелестей" буржуазной демократии. Так, в своей книге "Кризис американского духа" Л. Гурко приводит громадное количество фактов, свидетельствующих о том, что кино, телевидение, радио, печать всецело подпали под власть монополий. Вот, например, что пишет Гурко о Голливуде: "Есть некоторые выражения, которые голливудские постановщики не могут равнодушно слышать: "серьезные картины", "пища для ума", "самобытность художника". В их представлении эти выражения являются синонимами финансовых потерь, заумного и непрактичного идеализма, пустого экспериментирования и банкротства. Как правило, постановщики - приверженцы философии быстрой наживы. Так как большинство кинокомпаний финансируются банками, то любые соображения, не связанные прямо и явно с прибылью, например вопросы искусства и развития вкусов зрителей, часто поспешно и с пренебрежением отбрасываются в сторону" (Л. Гурко, Кризис американского духа, М., Изд-во иностранной литературы. 1958, стр. 153).

В своей книге "Рассуждения о киноискусстве" знаменитый французский режиссер Рене Клер приводит аналогичные факты. Вот что он пишет: "Что такое "хороший фильм"? Директор одного кинозала заявил недавно: "Хороший фильм - это фильм, делающий деньги". В этом ответе содержится смертный приговор современному кино" (Рене Клер, Размышления о киноискусстве, М., "Искусство", 1958, стр. 147). "Вопрос, поставленный здесь,- продолжает Рене Клер,- касается не только кино. Радио, телевидение и все новые формы выражения, которые даст нам развивающаяся техника, окажутся перед лицом той же проблемы. Неужели всеми этими могучими силами может распоряжаться любой, у кого достаточно капиталов, чтобы ими завладеть? Свобода, предоставленная в отношении таких вещей частной инициативе, является карикатурой на свободу. В результате такой свободы устанавливается абсолютная диктатура нескольких промышленных и финансовых групп над областью, которая является не только материальной. Может быть, экономическая и политическая система, существующая ныне у нас, не допускает других способов решения этой проблемы? В таком случае сама эта система не соответствует больше нуждам нашей эпохи и должна быть изменена" (Рене Клер, Размышления о киноискусстве, стр. 149).

Высказывания, подобные тем, которые мы привели из книг Гурко и Рене Клера, можно услышать из уст многих современных представителей буржуазной культуры. Они лишний раз подтверждают, что свобода в условиях капиталистической действительности - это иллюзия, прикрывающая диктатуру финансовых и промышленных акул. Ленин указывал, что капитализм по своей природе враждебен свободному развитию личности, враждебен и творческому началу человека. Поэтому Ленин считал, что художников, писателей, актеров нужно освободить от крепостнической цензуры, от буржуазно-торгашеских отношений, от политического шантажа и давления. Но не только от этого. Необходимо еще освободить творческих работников от анархистско-индивидуалистических влияний, ибо анархизм - это вывернутая наизнанку буржуазность и несвобода. Путь к освобождению, согласно Ленину, это пролетарская революция, коренное преобразование общественных отношений, а не уход во внутреннюю жизнь, как полагают идеалисты.
Истинная, а не мнимая свобода художественного творчества, по Ленину, возможна только в обществе, свободном от эксплуатации, социальной несправедливости, национального угнетения, от власти слепых экономических сил. Такую свободу как раз и предоставила творческим работникам Октябрьская революция. В беседе с К. Цеткин Ленин сказал, что до революции развитие искусства находилось в зависимости от моды и прихоти царского двора, равно как от вкусов и причуд аристократов и буржуазии. "Наша революция освободила художников от гнета этих весьма прозаических условий. Она превратила советское государство в их защитника и заказчика; Каждый художник, всякий, кто себя таковым считает, имеет право творить свободно, согласно своему идеалу, независимо ни от чего"( В. И. Ленин о литературе и искусстве", стр. 582).

Глубина постановки Лениным вопроса о свободе творчества заключается в том, что эту свободу он не противопоставляет общественному долгу художника. Свобода искусства, указывал В. И. Ленин, состоит в том, что оно служит не пресыщенной героине, не скучающим от ожирения "верхним десяти тысячам", а миллионам и десяткам миллионов трудящихся, которые составляют цвет страны, ее силу, ее будущность. Именно из глубокой связи с жизнью народа, из добровольного, охотного служения делу социализма и коммунизма, по мысли Ленина, возникает настоящая, действительная свобода художественного творчества. Имея в виду литературу социалистического общества. Ленин писал: "Это будет свободная литература, оплодотворяющая последнее слово революционной мысли человечества опытом и живой работой социалистического пролетариата, создающая постоянное взаимодействие между опытом прошлого (научный социализм, завершивший развитие социализма от его примитивных, утопических форм) и опытом настоящего (настоящая борьба товарищей рабочих") (В. И. Ленин, Сочинения, т. 10, стр. 31).

В. И. Ленин обосновал мысль о необходимости партийного руководства искусством. В то же время он указывал на опасность нивелирования в области художественного творчества. Тут, подчеркивает Ленин, необходимо обеспечение большого простора личной инициативе и индивидуальным склонностям. В свете этого высказывания становятся ясными фальшивость ревизионистских воплей по поводу того, будто бы принцип партийности - это как бы узда, сковывающая почин творческих работников. Богатство и многообразие искусства социалистического реализма служат блестящим опровержением клеветнических измышлений идеологов буржуазии.

Принцип партийности, согласно Ленину, выражает не только подлинную народность нового, социалистического искусства, но одновременно способствует достижению высшей художественной правды. Буржуазная же партийность препятствует раскрытию подлинной правды.

'''4. В. И. Ленин о традициях и новаторстве в искусстве'''

Ленин неоднократно указывал на необходимость глубокого освоения и критической переработки того, что было создано человечеством на протяжении тысячелетий. Коммунистическая партия под руководством Ленина в первые годы советской власти разгромила идеалистические установки Пролеткульта, отрицавшего значение классического наследия в деле строительства новой, социалистической культуры. Характерно, что философской основой Пролеткульта была идеалистическая, махистская гносеология Богданова. Разоблачая псевдореволюционную теорию пролеткультовцев о создании пролетарской культуры "лабораторным" путем, Ленин в своем выступлении на III съезде комсомола указывал, что пролетарская культура не является выдумкой "спецов" по строительству культуры. Это Ленин назвал "сплошным вздором". Согласно Ленину, пролетарская культура должна явиться закономерным развитием тех запасов знания, которые человечество выработало под гнетом капиталистического общества, помещичьего общества, Ленин учил, что в культурном наследии мы должны брать лишь то, что находится в согласии с задачами строительства социалистической культуры, то, что способствует развитию советского искусства и литературы, то, что способно служить духовному обогащению трудящихся.

Проводя последовательную борьбу за освоение художественного наследия, партия под руководством Ленина одновременно выступила против сведения задач строительства новой художественной культуры к некритическому, эпигонскому подражанию классикам. Ленин учил, что наши писатели, художники, опираясь на классическое искусство, не должны отрываться от задач художественного воплощения идей современности. Ленин всегда подчеркивал, что верность лучшим традициям прошлого должна выражаться в творческом обогащении их новаторством, что сохранять традиции - значит развивать их в соответствии с требованиями современности. Он энергично протестовал против ложного новаторства, зачастую выступавшего в форме технического оригинальничаний. В этом плане характерно отрицательное отношение Ленина к трюкачеству футуристов. В беседе с К. Цеткин он подчеркнул, что красивое необходимо брать как образец, даже если оно "старое", а "новое", если оно не доставляет эстетической радости народу и разрушает природу искусства, бросить. Ленину претило ложное, формалистическое "новаторство", которое в некоторых художественных течениях первых лет советской власти считалось модным в искусстве.

Истинное новаторство Ленин видел прежде всего в правдивом отражении того нового, что складывалось в действительности после победы Октябрьской революции, в показе новых сторон жизни советского общества, раскрытии нового духовного облика советского человека, сбросившего ярмо капиталистического рабства и включившегося в строительство нового, социалистического общества.

'''5. Всемирно-историческое значение эстетического наследия В. И. Ленина'''

Краткое рассмотрение некоторых эстетических проблем, поставленных Лениным, говорит о том, что великий мыслитель и революционер обогатил, углубил и качественно развил диалектико-материали-стическую эстетику, дал философское обоснование политики партии в области культуры и искусства. Ленин показал образцы конкретно-исторического анализа многих художественных явлений из истории мировой и русской культуры, дал подлинно научную периодизацию освободительного движения в России и этим самым заложил осOQ-новы периодизации истории художественной культуры. Его статьи о Толстом и Герцене, высказывания о творчестве Чернышевского, Добролюбова, Щедрина, Тургенева поражают своей глубиной и силой обобщения.

Ленин стоял у истоков социалистической культуры. Несмотря на свою колоссальную занятость, он внимательно следил за ростками новой, социалистической культуры и искусства и заботливо оберегал их. Ленин всегда решительно выступал против реакционной идеи о мирном сосуществовании в области идеологии. Борясь за построение новой культуры, Ленин постоянно подвергал сокрушительной критике упадочную идеологию буржуазии, начиная с философского идеализма и кончая декадентским искусством. Ленинское наследие остается могучим и грозным оружием против антинародной, реакционной идеологии современного капитализма, против формализма, абстракционизма и прочих "измов". 

Великая заслуга В. И. Ленина состоит в том, что он указал главное направление советской литературы и искусства - на тесную связь с жизнью народа, активное участие творческих работников в строительстве коммунизма, совершенствование художественного мастерства. Именно по этому пути вела и ведет советское искусство Коммунистическая партия Советского Союза. На протяжении всей своей деятельности партия уделяла большое внимание вопросам литературы и искусства. Еще задолго до Октябрьской революции она выработала четкую программу культурных преобразований, заложила прочные основы политики в области литературы и искусства. После Великой Октябрьской социалистической революции, открывшей новую эру в истории человечества, перед партией во всю ширь встала задача построения социалистической культуры.

Основная задача, вставшая перед партией в области развития художественной культуры, заключалась в том, чтобы направить искусство по пути служения трудящимся массам, народу. Эта генеральная линия партии нашла свое отражение уже в письме ЦК РКП (б) парторганизациям в 1920 году. Партия осудила вредные тенденции Пролеткульта, выразившиеся в попытках обособить свою деятельность от партийных организаций, от государственных органов, в попытках лабораторным путем создать "чистую" пролетарскую культуру.

На XI съезде партии ставится вопрос о создании таких художественных произведений, которые воспитывали бы у нашей молодежи высокие моральные качества: мужество, преданность делу строительства нового общества.

Мысль о необходимости создания новой художественной культуры, рассчитанной на широкие круги рабочих и крестьян, четко высказана в резолюции ЦК РКП(б) "О политике партии в области художественной литературы" (1925). Это постановление партии послу жило мощным импульсом для сплочения писательских сил вокруг задач социалистического строительства и помогло многим деятелям искусства правильно определить дальнейшее направление своей творческой деятельности.

Огромное значение для развития советской литературы и советского искусства в целом имело постановление ЦК ВКП(б) от 23 апреля 1932 года "О перестройке литературно-художественных организаций". С опубликования этого постановления начался новый этап в развитии советского искусства. Групповая замкнутость, групповая борьба в советской литературе создавали разного рода помехи для творческой работы. Постановление ЦК устранило эти помехи, подготовив условия для консолидации всех творческих сил и мобилизации их на решение высоких художественных задач, поставленных всем ходом социалистического строительства.

В последующие годы Центральный Комитет принял ряд постановлений по вопросам литературы и искусства. Эти постановления сыграли большую роль в развитии духовной культуры советского общества. Они идейно вооружили наши кадры, определили коренные задачи идеологической работы в новых исторических условиях, развили и конкретизировали принципы социалистического реализма.

Эти постановления были приняты в тот период, когда усилилось идеологическое наступление на нашу страну и страны народной демократии со стороны империалистических кругов. Партия выдвинула на первый план задачу повышения уровня всей идеологической работы, подчеркнула важнейшее значение советской литературы и искусства в деле коммунистического строительства и воспитания трудящихся в духе коммунизма. В постановлениях отмечалось, что , основная задача идеологической работы заключается в активной пропаганде политики Советского государства, которая является жизненной основой советского строя. Большое значение имела также борьба против влияний буржуазной идеологии и разного рода ошибок и извращений в литературе и искусстве, борьба с реакционной идеей мирного сосуществования в области идеологии.

Поворотным пунктом в развитии советского искусства и литературы явились решения XX и XXII съездов КПСС, решения пленумов ЦК КПСС.

Своими успехами искусство советского общества обязано повседневной заботе Коммунистической партии, последовательно и неуклонно направляющей нашу страну, ее экономику и культуру по пути к коммунизму. XXII съезд КПСС принял Программу строительства коммунистического общества в нашей стране. Перед художниками, писателями, актерами, перед всеми творческими работниками открылись новые перспективы и задачи.

Ни в одну эпоху мировой истории не стояли такие высокие задачи перед работниками искусства. Постоянная забота партии о нашей культуре, ее направляющая и руководящая деятельность являются верным залогом того, что наши творческие работники претворят в жизнь великие планы культурного строительства, намеченные новой Программой КПСС.
----